26.12.2016 в 19:10

Комфортне місто має бути доступним для всіх

2740

Кожен з нас на протязі свого життя стикається з ситуаціями, коли ми самі або члени нашої родини маємо обмежені фізичні можливості. Так, малим дітям не вистачає сили долати якісь перешкоди через їх вік. Вагітні жінки вимушені обмежувати фізичні навантаження, щоб виносити здорове дитя. Молоді матусі з візочками, діточками на руках не можуть стрибати з цим скарбом так, як заманеться. Іноді здоров’я може підвести й кремезних чоловіків, коли вони на певний час стають дещо обмеженими в рухах (наприклад, після якихось травм чи операцій). А в старості суглоби вже не такі рухливі й навіть невеличка сходинка є перепоною на шляху, на подолання якої необхідно десь відшукати сили, яких і так не завжди вистачає. А є люди, для яких більшість життя проходить у боротьбі з різноманітними бар’єрами. Це люди з інвалідністю.

Незручні сходи й пандуси в підземних переходах, високі бордюри без з’їздів, небезпечна плитка, ями, завузькі двері тощо. Знайомо? Таке місто не може бути комфортним для жодного з нас.

Чи має так бути? Чи повинні ми все життя боротися з тим, чого взагалі не має існувати в сучасному середовищі? Чи повинні ми миритися з барєрами на шляху нашого вільного пересування містом?

Валерій Сушкевич і Вікторія Родічева під час зустрічей в Полтавській ОДА

Валерій Сушкевич і Вікторія Родічева під час зустрічей в Полтавській ОДА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А іноді ці перепони заважають нам обрати своє майбутнє, оскільки не дають можливості здійснити конституційне право на голосування. Так, нещодавно в Полтаві побував з візитом Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич. За його словами, з 1269 дільниць у Полтавській області лише 3 є доступними для людей з інвалідністю. Отже, можемо зробити висновок, що інші є недоступними або обмежено доступними й для батьків з дитячими візочками, наприклад, тощо.

Про комфортне місто й що таке справжня доступність ми поговорили з людиною, яка волею долі стала фахівцем у цьому. Ірина Твердохліб – регіональний представник Національної Асамблеї людей з інвалідністю України в Полтавській області й сама пересувається на візку. А автор цих рядків має дитину з інвалідністю. Отже, розмова вийшла про наболіле.

Ірина Твердохліб

Ірина Твердохліб

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірино, яким має бути комфортне місто?

– Спливає рік. Кожен має свої враження про нього. Я вперше на загал хочу винести свої відчуття, переживання та сподівання. Усі вони будуть пов’язані одним питанням: «Чи є Полтава містом, в якому комфортно жити усім?» Кажуть, що все пізнається в порівнянні. Цього року невелика група представників Національної Асамблеї інвалідів України, до якої увійшла і я, здійснили поїздку до США. За 2 тижні ми побували в 7 аеропортах, відвідали 4 міста в 3-х штатах по програмі архітектурної доступності та інклюзивної освіти. На всіх зустрічах, на всіх рівнях лунала одна й та ж думка: наше середовище повинно бути безбарєрним для пересування. Під час цієї подорожі жодної миті я – людина, яка пересувається на інвалідному візку більше 20-ти років – не відчувала себе обмеженою. Жодного бордюру на перехрестях. Зручний та безпечний транспорт, де кожного разу мене й мою інвалідну коляску міцно закріпляли пасками безпеки привітні водії. Найкрутіші враження – це туалети. Абсолютно доступні й неймовірно чисті. Жодної будівлі громадського призначення, куди неможливо було б потрапити. Це Америка…

На початку вересня була запрошена до Вінниці. Вразило, що місто Вінниця вміє розмовляти… в транспорті бігучою стрічкою. Про назви зупинок та час прибуття міського транспорту розписано по всіх напрямках. А ще відчуття потрібності місту в різноманітних дрібницях. Наприклад, на пішохідних переходах, біля закладів освіти написи: «Обережно, діти!», «Подивись ліворуч». Турбота керманичів міста про мене, мою родину дає відчуття закоханості у Вінницю.

А чи є комфортною й доступною для всіх Полтава?

– Я неймовірно люблю свою Полтаву, але чи любить мене моє місто? Останнім часом здається, що якщо наші проектанти, архітектори та забудовники не зроблять десь зайві бордюри та сходинки, то ніби життя проживуть даремно. Навіть якщо до підїзду в новобудові є вільний доступ, то по периметру обов’язково їм необхідно зробити бордюр. Зараз ремонтуються дороги. У проектній документації немає навіть натяку на пониження бордюрів. Нові громадські зупинки в нашому місті «глухі й німі»: ні назви, ні покажчиків про маршрути. Найделікатніша тема – громадські туалети. Але це проблема глобальна в межах всієї нашої країни. Що ж стосується Полтави, не пригадую навіть, щоб за останні 25 років у нашому місті зявився якийсь новий громадський туалет. Я вже не кажу за туалети, які були б пристосовані під потреби людей з інвалідністю.

Що ж можна змінити в цьому напрямку?

– Кажуть, що новорічні бажання не розголошують, бо не здійсняться. Порушу правило. Загадаю бажання й дуже прошу приєднатися всіх тих полтавців, кому не байдуже:
1) Дуже хочу, щоб нарешті всі наші пішохідні переходи були належним чином облаштовані, в тому числі для незрячих людей.
2) Бажаю, щоб усі забудовники, які здають об’єкти в експлуатацію, перевіряли доступність своїх «шедеврів» на собі: сіли в інвалідні візки, зав’язали собі очі, взяли до рук тростинку чи хоча б покатали дитячий візочок. І лише тоді перерізали стрічечку, коли самостійно подолають усе те, що створили для громадян.
3) Бажаю, щоб підземні переходи стали адаптованими або взагалі засипали їх. Бо неможливо дивитись на те, як молоді та тендітні матусі хапають дитячі візочки зі своєю малечею та з переляканими очима зносять та заносять їх по цих безкінечних сходах.

Але найбільше хочу, і не тільки я, щоб мрія одного хлопчика з рідкісною хворобою здійснилася й він зміг побачити небо не тільки з вікна власної квартири. Для цього потрібно небагато – щоб нарешті побудували для нього індивідуальний пандус.

До таких побажань, мабуть, усі готові приєднатися!

До речі, кожен з нас може стати своєрідним чарівником і зробити наше місто трішечки кращим. Якщо Ви бачите, що десь відбувається будівництво з порушенням норм архітектурної доступності, якщо біля Вас ремонтують дорогу з бордюрами, а зробити похилі з’їзди для візочків забувають тощо, телефонуйте Ірині Твердохліб, яка входить до міського комітету доступності (099-675-15-33) або звертайтеся за телефоном нашого офісу (050-80-90-100).

І нехай (принаймні поступово) наше місто стає доступним та комфортним для всіх і кожного!

Вікторія Родічева, 
прес-секретар ВГП «Нова Полтава»

Подiлитися: